ЧОМУ
ПЕРСОНАЛІЗАЦІЯ ОСВІТИ ВАЖЛИВА?
Право учня на індивідуальну освітню траєкторію
Законом України "Про освіту"
передбачено право учня на індивідуальну освітню траєкторію. У законопроекті
"Про повну загальну середню освіту" залишилося формулювання: "Індивідуальна освітня траєкторія в закладі освіти
реалізується за умови наявності необхідних для цього ресурсів".
Персоналізація освіти – вимога до шкільної освіти в постіндустріальному
суспільстві, практичний інструмент, що дозволяє зробити освіту потрібною та
адекватною вимогам сьогодення.
Компетентнісний підхід, який
запроваджується в рамках Нової української школи, неможливий без персоналізації,
оскільки вимагає, щоб всі діти в результаті навчання набувають визначений набір
компетентностей.
Концепція НУШ передбачає зміни системи оцінювання при
впровадженні компетентнісного підходу. Зараз дуже важливим є підтримка
прогресивно налаштованого учительства в їхніх практиках індивідуалізації
методів та способів навчання, а також ініціювання публічного дискурсу стосовно шляхів
уможливлення персоналізації шкільної освіти на рівні системи.
Сьогодні школа має відповісти на запитання:"Як навчати
всіх по-різному?"
Найбільш успішно вирішує цю проблему той педагог, який знає
й володіє набором різних змістів, форм і технологій освіти. Від такого вчителя потрібне
безперервне переосмислення своїх дій і позицій, для нього стає звичною ситуація
роботи у різному темпі з різними дітьми.
Безумовно, адекватна, уважна, професійна та партнерська комунікації між учителем та учнем – це один з важливих
необхідних компонентів персоналізації шкільної освіти. Що ж таке "персоналізоване
навчання"? У визначенні цього складного поняття ціла низка провідних
міжнародних інституцій, які займаються питаннями розвитку освіти за підтримки
фундації Білла та Мелінди Гейтс, виділяють 4
компоненти:
- особистий
освітній профайл (в ньому визначаються сильні сторони, потреби, мотивація
та цілі учня/учениці, також міститься опис способу та регулярність
інформування/отримання учнем/ученицею та його/її батьками зворотнього
зв'язку),
- особиста
освітня траєкторія (складається з освітніх планів, форм освітнього досвіду
та способів, за якими учень/учениця розроблятиме та впроваджуватиме свою
освітню траєкторію),
- прогрес розвитку компетенцій (опис того, як
відбуватиметься оцінювання набуття певних компетенцій та просування
учня/учениці за власним освітнім планом),
- гнучке освітнє середовище
(формується задля забезпечення індивідуальних потреб учнів й містить
рішення щодо структури роботи усіх людей, задіяних в освітньому процесі, а
також щодо використання простору й часу, передбачаючи можливість активної
групової співпраці учнів школи різних класів)
Наведене
визначення не є абсолютом, радше практичним інструментом для освітян, які
працюють над розробкою дитиноцентристських моделей шкільного навчання, яке
пропонує цілісний
погляд, проте не вимагає виконання усіх пунктів, надаючи певну свободу
дій на шляху до побудови моделі персоналізованої освіти.
По-друге: неспроможність
шкільної системи забезпечувати реалізацію права на індивідуальну освітню
траєкторію робить вчителів заручниками ситуації.
Автори Кен Робінсон та Лу Ароніка в своїй книзі "Школа майбутнього" наголошують
на необхідності змінювати шкільну філософію на засадах індивідуального підходу
та цінності самопізнання.
Напрямок
змін повинен включати значну
персоналізацію трьох основних освітніх компонентів:
- навчальні плани/програми,
- методи навчання,
- процес оцінювання.
По-третє: відсутність
інструментів задля здійснення змін в частині забезпечення права учнів на
індивідуальну освітню траєкторію може потягнути за собою зневіру в успіх усієї
шкільної реформи широкого загалу.
Якщо на даний момент немає можливості розробити та
впровадити інструменти задля реалізації права учнів на персоналізовану освіту,
то треба чесно визнати, що такі інструменти наразі не є доступними (з багатьох,
в тому числі, об’єктивних причин), або що вони розроблятимуться пізніше.
